Херсонська область. Географія . Історія.

Херсонська область розташована на півдні України. На північному за­ході вона межує з Миколаївською, на півночі — з Дніпропетровською, на сході — із Запорізькою, на півдні — з Кримською областями УРСР. Херсонщина міститься в Причорноморській низовині, в степовій зоні, по обох берегах нижньої течії Дніпра. Вона омивається Чорним і Азов­ським морями, а також Сивашем (Гнилим морем). Площа області — 28,3 тис. кв. км. Чисельність населення 1044 тис. чоловік, в т. ч. міського 573,7 тис. , сільського — 471 тис.  чоловік.

Область, утворена ЗО березня 1944 року, поділяється на 18 районів, налічує З міста обласного і 5 міст районного підпорядкування, 27 селищ міського типу, 771 село, що підпорядковані 8 міським, 26 селищним і 177 сільським Радам.

Для правобережжя області характерні балки, для лівобережжя — неглибокі замкнуті зниження (поди). Сім піщаних арен між Каховкою і Кінбурнською косою займають близько 200 тис. гектарів.

Вздовж морського узбережжя є піщані острови, півострови й коси, найбіль­шими з яких є Джарилгацький острів, півострів Єгорлицький Кут, Тендрівська коса. В сушу врізаються Дніпровський лиман і Тендрівська, Каргинська, Калап-чацька, Перекопська та інші затоки. Найбільш почленоване узбережжя Сиваша.

З корисних копалин на території області є цементні й цегляно-черепичні глини, що поширені в Білозерському, Генічеському, Каланчацькому районах, мергель (залягає поблизу Берислава, Каховки, села Калінінського Веяикоолександрівського району), вапняк (у Великоолександрівському, Високопільському та Берцслав-ському районах), будівельний пісок (у Білозерському районі), сіль (на території Голопристанського, та Генічеського районів), торф (у Голоприртанському районі).

Клімат області помірно континентальний, посушливий. Влітку сюди надходять повітряні маси з Північної Африки, Малої Азії й Балканського півострова, взимку — маси арктичного повітря, що спричиняють ранні осінні й пізні весняні заморозки. Під впливом азіатського антициклону переважають вітри східних на­прямків. Зима в основному тепла, малосніжна, осінь і весна часто сухі й сонячні.

Середньорічна температура +10, макси­мальна +40, мінімальна до —31,5°. Трива­лість безморозного періоду — пересічно 179 днів на рік. Середньорічна кількість опадів — від 300 до 420 мм. Вегетаційний період триває 200 днів. Природні умови сприяють вирощуванню зернових культур, розвитку баштанництва і виноградарства.

Ріки Херсонщини належать до басей­ну Чорного моря. Основною водною магі­страллю є Дніпро. В межах області він по­діляється на рукави, найзначнішим з яких є річка Конка. У правобережній частині він має ряд приток. Найбільшою прито­кою є Інгулець (Малий Інгул), який при впадінні в Дніпро утворює Інгулецький лиман. Біля Херсона від Дніпра відокрем­люється річка Кошова, а за 15 км нижче він ділиться на рукави: Ольховий Дніпро і Старий Дніпро, між якими знаходиться Великий Потьомкінський острів. Далі Дніпро тече єдиним річищем, а при впа­дінні в Дніпровський лиман поділяється на три рукави (гирла): Збур'ївський, Касперівський (Рвач) та Білогрудівський (Бакай). У лівобережній частині області є пересихаюча річка Каланчак, що впадає в Чорне море. В річкових заплавах є багато озер. На узбережжях Чорного і Азовського морів зустрічаються солоні озера.

На півночі Херсонщини переважають південні чорноземи з лесовим підгрунтом. На південь вони переходять у темно-каш­танові йкаштанові грунти, які залягають іноді з солонцями. Для узбережжя Чорно* го і Азовського морів характерні солонці та солончаки.

Степи області майже повністю розора­ні. Загальна площа орної землі становить 1748,7 тис. га. Цілинні типчаково-ковило­ві та полинові ділянки збереглися лише по схилах балок, на островах, у заповідни­ках і на заповідних ділянках (Чорномор­ський заповідник, Асканія-Нова тощо). Степовою рослинністю є також корневищні злаки (стоколос, пирій), бобові (конюши­на, люцерна) та різнотрав'я (гвоздика, молочай). У Присивашші та на косах і півостровах Надчорномор'я переважає солончакова й солонцева рослинність (лобода, ситник). У Нижньодніпровських плавнях ростуть верба,

тополя, осокір, у пониззях Дніпра й Інгульця — великі зарості очерету. Основними деревними породами нижньодніпровських пісків є сосна, біла акація. Лісова рослинність та чагарники ростуть на схилах долин, по балках, на пісках і в плавнях. Це — дубові, березові й осикові ділянки. .

Промисловими хутровими тваринами Херсонщини є заєць-русак, степовий тхір, лисиця. 6 степах водяться хом'як крапчастий, сірий ховрах. Дніпровські плавні населяють ондатра, собаковидний єнот. З птахів зустрічаються чаплі, дикі гуси, перепели, дрофи, куріпки тощо. В приморській смузі багато чайок, диких качок, куликів. У Дніпрі та Дніпровському лимані є понад 60 видів риб, в т. ч. лящ, короп, окунь, судак, сом, карась, тараня, бичок; у Чорному й Азовському морях — камбала, скумбрія, кефаль, камса та інші породи риб.

Для охорони флори й фауни в області існують заповідники й заказники. Все-світньовідомим є заповідник Асканія-Нова з ботанічним і зоологічним парками та заповідним степом.

Вже давно на Херсонщині ведуться дослідження схованих глибоко в землі та під високими курганами культурних багатств далеких часів. Початок цьому поклав відомий культурний діяч краю В. І. Гошкевич. Але тільки в радянський час ця робота набула планомірного характеру. Розгортання широкого фронту робіт по спо­рудженню Каховського водосховища, а потім Краснознам'янського і Північно-Кримського зрошувальних каналів дало змогу розкрити широкі площі на поселен­нях та велику кількість курганів. З 1971 року в області розгорнула роботу Херсонська постійно діюча

археологічна експедиція АН УРСР .

 

 

Встановлено, що межиріччя Інгульця і Дніпра та обидва береги Дніпра були заселені, починаючи з часів пізнього палебліту (20-12 тис. років тому). Найдавніші поселення первісних мисливців виявлено поблизу села Любимівки, а також Софі-ївки Каховського району. Поблизу сіл Каїрів Горностаївського району, Князе-Григорівки Великолепетиського району та в Каховському районі відомі також посе­лення мисливців доби мезоліту (12—8 тис. років тому) — часу виникнення лука і стріл з крем'яними наконечниками і вдосконалення полювання. Ці ж місця були заселеними і в добу неоліту,тобто в VII—IVтис. дон. е., коли людина від збираль­ництва й полювання зробила крок до землеробства і скотарства. Неолітичні посе­лення та могильник

 

 

 

скотарсько-мисливських племен частково досліджені поблизу села Каїрів Горностаївського району. Крім того, виявлено поселення поблизу Ми¬хайлівни Нововоронцовського району та Великих Копанів Цюрупинського району, могильник — неподалік села Республіканця Бериславського району, а поблизу села Великої Кардашинки Голопристанського району досліджено майстерню для обробки кременю . В добу міді і бронзи, тобто наприкінці IV — на початку І тисячоліття до н. е. територія Херсонщини була заселена значно густіше. Відомо близько 90 поселень та могильників цього часу, головним чином у північно-західній частині області поблизу рік і в південно-східній її частині, в Нижньосірогозькому, Генічеському, Чаплинському, Каланчацькому, Скадовсь-кому районах. В письмових джерелах збе¬реглася назва одного з степових племен пізньої бронзи — кіммерійці. До найвизначніших археологічних пам'я¬ток, що мають важливе значення, належить досліджене поселення доби ранньої бронзи біля села Михайлівни Нововоронцовського району, що існувало в III тисячолітті до н. е. і було укріплене кам'яною огорожею. Важливі матеріали здобуто також при роз¬копках поселень біля сіл Ушкалки, Бабиного Верхньорогачицького району, Каїрів Горностаївського району, Берислава і Змиивки Бериславського району, в численних курга¬нах поблизу сіл Шевченка Скадовського району, Балтазарівки Чаплинського райо¬ну, Нижніх Сірогоз і в тощо В одному з курганів, розкопаних поблизу Каланчака, знайдена кільцева куль¬това споруда з трьома антропоморфними стелами. В Широкому кургані, поблизу села Малої Лепетихи Великолепетиського району, розкопано поховання кіммерійського вождя IX—VIII ст. до н. е. Визначною знахідкою є залишки трьох повозок, виявле¬них у курганах поблизу Першокостянтинівки Чаплинського району. Крім того, на безкургаиному могильнику біля села Широкого Скадовського району розкопано 130 поховань доби пізньої бронзи. В еелах Заводівці Горностаївського району, селищі Цюрупинську і селі Раден-ському Цюрупинського району, Великій Кардашинці Голопристанського району досліджено близько десяти скарбів доби пізньої бронзи, що складалися з бронзо¬вих знарядь праці, а також кам'яних форм та злитків бронзи для їх відливання. Вони засвідчують місцевий характер бронзоливарного виробництва на території Херсонщини і водночас появу майнової нерівності в середовищі племен доби пізньої бронзи. У VIII—VII ст. до н. е. на території Наддніпрянщини, в степовій її частині, населення освоїло виробництво заліза, з якого виготовлялись знаряддя праці та зброя. Залізні знаряддя швидко витіснили малодосконалі кам'яні та бронзові. Це сприяло підвищенню продуктивності праці, а отже й прискоренню майнового розша¬рування, що розпочалося ще за доби бронзи. Із загального середовища виділяється багата верхівка, що сконцентровув в своїх руках і матеріальні засоби, і владу. В цей час у Причорноморських степах з'явилися кочові племена — скіфи. Вони й поклали початок першому державному утворенню в Подніпров'ї. Херсонські степи входили до володінь Скіфської держави з центром у Кам'янському городищі. Відоме ім'я одного із скіфських царів IV ст. до н. е. — Атея. Серед численних поселень і могильників Херсонщини більш дослідженими в скіфські поселення біля сіл Шевченка Великолепетиського району, Нижнього Рогачика Верхньорогачицького району, Зміївки Бериславського району, Широкої Балки Білоаерського району. Тут виявлені залишки кам'яного будівництва, зернові ями, зернотерки тощо2. В широко відомих скіфських курганах поблизу Нижніх Сірогозів (Огуа, Малий Огуз, Діїв курган), а також нещодавно розкопаних поблизу сіл Любимівки і особ¬ливо Архангельської Слободи та Вільної України Каховського району знайдено поховання багатих скіфів з набором золотих прикрас, серед яких є шедеври ювелірного мистецтва. Особливо відзначається чоловіче поховання V—IV ст. до н. е., розкопане в селі Архангельській Слободі, та два жіночі поховання IV ст. до н. е. з с. Вільної України, де знайдено близько 800 золотих фігурних бляшок із зобра¬женням міфологічних тварин та рослинного орнаменту. Ці знахідки дали змогу реконструювати два головні парадні убори знатних скіф'янок. Серед прикрас найбільш досконалою є золота шийна гривна тонкої ювелірної роботи вагою 316 грамів. Мистецькі твори скіфів являють великий художній інтерес і є значним внеском до скарбниці загальноєвропейської і світової культури. В II ст. до н. е. в Причорноморські степи зі сходу ринула нова хвиля кочівників— сарматів, які частково витіснили скіфів і, потроху змішуючись з ними, почали тут осідати. В області відомо понад тридцять скіфо-сарматських поселень та городищ. Найбільш відомими з них є Любимівське городище Каховського району та городище поблизу Гаврилівни Нововоронцовського району, а поблизу села Золотої Балки цього ж району розкопано сарматське поселення та могильник1. Згадані розкопки засвідчують, що вже в другому столітті до н. е. із Середнього Подніпров'я в степову частину проникають, змішуючись із скіфо-сарматськими, ранньослов'янські племена зарубинецької культури. В перших століттях н. е. на території Нововоронцовського району з'являються стійкі землеробські поселення їх нащадків — слов'янських племен черняхівської культури, що існувала в Середньому Подніпров'ї протягом II—VI ст. н. е. Вони виявлені поблизу сіл Золотої Балки та Гаврилівки. Крім того, на могильнику неподалік Гаврилівки розкопано 97 слов'янських поховань. Слов'яни проживали також на поселеннях, досліджених поблизу Дудчан і Осоко-рівки Нововоронцовського району та Берислава, Каїрів Горностаївського і Дар 'ївки Білозерського районів2. Після виникнення східнослов'янської феодальної держави — Київської Русі на території Херсонщини, так само як і в Подонні і Подунав'ї, у небезпечному оточенні кочівників виникають перші поселення тих часів. На одному з них поруч із сучасним селом Зміївкою Бериславського району досліджено слов'янське житло Х-ХІ ст. Виразні сліди проживання слов'ян виявлені також поблизу Каїрів, а в пониззях Дніпра в X—XIII ст. існувало не раз згадуване в літописах слов'янське торговельне місто Олешшя. Це був один із важливих центрів риболовецького про¬мислу в Причорномор'ї, значний порт і пристань, яка відкривала вихід у море і ставила під певний контроль Київської держави основну комунікаційну магі¬страль. Володіння нею робило Київську Русь фактичним господарем пониззя Дніп¬ра. Ці місця здавна цікавили і Візантійську імперію, котра всіма доступними їй способами чинила опір заселенню їх слов'янами. Лише з послабленням Візантії в XI ст. Київська Русь остаточно і міцно тут закріпилася. В гирлі Дніпра в цей час виникають нові слов'янські поселення. Одне з них виявлено 1972 року на Великому Потьомкіиському острові, поблизу Херсона. У першій половиш XIII ст. наРусь вдерлися монголо-татарські за¬войовники. Вони спустошили чимало міст і селищ, у т. ч. й Нижнього По¬дніпров'я та Побужжя, багато насе¬лення винищили або взяли в полон. Скориставшись прагненням понево¬лених земель звільнитись від мон¬голо-татарського іга, Литовське велике князівство в другій половині XIV ст. захопило більшу частину українських зем< ль, у т. ч. і право¬бережжя Нижнього Дніпра. В дру¬гій половині XV ст. значна частина території правобережжя краю була захоплена Туреччиною, а вся площа лівобережжя опинилася під владою Кримського ханства, що виникло 1449 року внаслідок політичного розпаду Золотої Орди і з другої по¬ловини XV ст. перебувало у васаль¬ній залежності від Туреччини. З XV ст. турки і татари здійсню¬вали напади на землі Південної України, а наприкінці століття вони почали споруджувати в пониззях Дніпра фортеці. їх укріплення ви¬никли в районі майбутньої Кахов¬ки, на острові 'Гавані (між Ка¬ховкою і Бериславом) і на місці нинішнього Берислава (фортеця Кизикермен). У першій половині XVI ст. була створена Запорізька Січ, яка відігравала велику роль у боротьбі проти іноземних загарбників, за возз'єднання України з Росією. Запорожці стали зачинателями в справі заселення і господарчого освоєння території Нижнього Подніпров'я. Чимало місць на Херсонщині пов'язано з їх діяльністю. Запорізькі перевози й переправи існували поблизу сучасних міст Голої Пристані («Голий Перевіз»), Берислава («Таванська переправа»), сіл Ми-кільського («Перевізка»), Бургунки, Дримайлівки, Тягинки, Давидова Броду. Переправи містилися також біля Рогачика і Каїрки (лівих притоків Дніпра); Ка-м'янська переправа —біля балки Кам'янки, Вірьовчина і Білозерська переправи— поблизу впадіння річок у Дніпро1. На узбережжі Дніпра й Інгульця, де були сприятливі умови для ведення господарства, поблизу сучасних сіл Білої Криниці, Давидова Броду, Милового, Золотої Балки, Осокорівки тощо розташовувались запорізькі зимівники. В основі економічної діяльності запорожців було скотарство, полювання, видобування солі в Прогноях, частково землеробство, рибальство у Дніпровському і Бузькому лиманах. Створення Січі та широке освоєння території пониззя Дніпра сприяли успішній боротьбі запорожців проти ворога. Вже 1523 року козаки перешкодили татарам перейти через Тавань на правий берег Дніпра. У споконвічній боротьбі проти турків і татар козаки нерідко діяли разом з російським військом. Так, 1556 року пу¬тивльські козаки разом з українськими (черкаськими і канівськими) козаками захопили одну з таванських фортець. 

 

Так, і вересня 1768 року прогнойськвй полковник Федір Великий писав кошовому отаману, що гайдама¬ка «набежали на паланку ножами и дручьсм», роз¬несли двері в'язниці та звільнили ув'язнених козаків. Участь місцевого козацтва у Коліївщині була складо¬вою частиною спільної боротьби запорожців, селян¬ства і міських низів проти феодально-кріпосницького гніту. Після російсько-турецької війни 1768—1774 pp. за Кючук-Кайнарджійським мирним договором Росія одержала землі між Південним Бугом і Дніпром (пра¬вобережжя сучасної області та частину лівобережжя Дніпровського лиману). З розширенням кордонів Росії Запорізька Січ втратила своє значення передового загону у боротьбі проти турецько-татарських агресорів. Скориставшись цим, Катерина II, яка розглядала Запорізьку Січ як осередок збіглих від кріпацтва селян, як вогнище антифеодальних рухів, дала наказ про зруйнування Січі. Це виконав генерал Текелій в 1775 році: царські війська зни¬щили Січ. У квітні 1783 року Крим і Північна Таврія (в т. ч. лівобережна Херсонщина) увійшли до складу Росії. Правобережна частина сучасної Херсонщини стала части¬ною Новоросійської губернії (з 1784 року Катеринославського намісництва). З січня 1795 року з Катеринославського намісництва виділилась Вознесенська губернія, яка поділялась на 12 повітів, у т. ч. й Херсонський. Лівобережна частина з 1784 року перебувала в складі Таврійської області. У грудні 1796 року вся територія краю увійшла до складу новоствореної Новоросійської губернії. В жовтні 1802 року від¬булися нові адміністративні зміни. Правобережну її частину включено до складу Миколаївської губернії, а лівобережну — у складі Дніпровського і частково Меліто¬польського повітів — до утвореної Таврійської губернії. У травні 1803 року ство¬рено Херсонську губернію і повіт з центром у Херсоні* . Необхідність створення Чорноморського флоту зумовила заснування в 1778 році міста Херсона з суднобудівною верфю2, торговою пристанню і фортецею. Спору¬дження Херсона притягло сюди тисячі майстрових людей, грабарів тощо. Крім того, в розпорядження генерала І. А. Ганнібала, призначеного відповідальним за буді¬вельні роботи, надано 12 рот майстрів. Тут розміщувався військовий гарнізон, солдати якого становили і військове, і господарське населення* В кінці XVIII ст. почалося інтенсивне заселення південних степів України. Попит на пшеницю, вовну та іншу продукцію сільського господарства привертав на південь все нових і нових людей, які селились на вільних землях та заводили господарства. Прагнучи якнайшвидше заселити пониззя Дніпра і впровадити тут кріпосницьку систему, царський уряд роздавав російським і українським поміщи¬кам, чиновникам й офіцерам величезні земельні площі, здебільшого від 1,5 до 12 і більше тис. десятин: князь В'яземський володів 52,2 тис, а князь Потьомкін — 42,2 тис. десятин землі. Тільки в Херсонському повіті 34 поміщикам належало 550 395 десятин землі. Одержавши землю на Херсонщині, поміщики переселяли сюди своїх кріпаків з російських і українських губерній. Таким чином виникло чимало приватновлас¬ницьких сіл. Так, кріпаками графа Строганова 8 Полтавської губернії засновані в Дніпровському повіті села Дмитрівка й Наталівка. В тому ж повіті поміщицькими селами були Рибальче, Чорнянка, в Херсонському повіті — села Тягинка, Золота Балка, Понятівка, Осокорівка та інші. Кріпаки князя Волконського з Саратовсько та Нижньогородської губерній заснували село Новорепівку (1809 рік). Але кріпосницькі відносини иа території, що освоювалася, були порівняно слабо розвинуті, тому водночас відбувався процес стихійного заселення південних степів України. Сюди, «на вільні землі», тікали кріпаки 8 різних місцевостей. Збіглі селяни селились на державних (казенних) землях, засновуючи т. зв. казенні села. Ця група населення становила категорію державних селян. До казенних сіл належали Станіслав, Велика Олександрівна, Каїри, Кардашинка, Раденське, Малі Копані, Костогризове та багато інших. Слабо освоений південь став місцем приму¬сового переселення селян. В 1794 році в Північну Таврію було вислано частину учасників повстання 1789 року в селі Турбаях на Полтавщині проти поміщиків Базилевських. Ними засновані на Херсонщині казенні села Каланчак, Чаплинка, Чорна Долина, Буркути, Чалбаси. На лівобережжі Херсонщини, що становило більшу частину краю, наприкінці першої чверті XIX ст. налічувалось 69 казенних і 55 поміщицьких сіл. У 50-х pp. тут мешкало 49,5 тис. державних селян або понад 70 проц. всього населення Дніпров¬ського повіту. В Херсонському повіті 47,1 тис. чоловік сільського населення ста¬новили кріпаки, 27,5 тис. чоловік — державні селяни. Щоб прискорити заселення півдня України і водночас стримати переселення сюди селян-утікачів, царський уряд закликав на південь іноземних колоністів, які, крім того, що одержували чималу кількість землі — 60 і більше десятин на двір — мали багато інших привілеїв: не обмежувались у громадянських правах, звільня¬лись від військової служби та на 20—ЗО років — від будь-яких податків. їм надава¬лось право мати промисли і приписувати до них українських та російських селян. Виникали великі колоністські господарства. Одним з них був маєток німецького герцога Ангальта-Кетенського на площі понад 48 тис. га, що виник у 1828 році і був названий Асканією-Новою. З другої половини» XIX ст. тут господарювали найбагатші поміщики Південної України, «королі вівчарства» Фальц-Фейни. Шведи в 1782 році заснували село Старо-ІПведське (нині Зміївка). У 1810 році німці-колоністи заснували село Костирку та інші села. Всього на території Херсонського повіту лише німецькі колоністи в 1804—1883 pp. заснували 41 село. їм нале¬жало в повіті 64 613 десятин землі Напередодні реформи 1861 року територія Херсонщини була в основному заселена. Найбільш численну групу населення становили українці — пересе¬ленці з Полтавської, Чернігівської та Київської губерній. У 1859 році в Херсон¬ському повіті було 217 населених пунктів, що налічували від 1 до 25 дворів, 160 сіл, що мали від 26 до 250 дворів, і 28 — з кількістю понад 250дворів. На початок 60-х pp. сільське населення Херсонського повіту становило 168,25 тис. чоловік. У Дніпров¬ському повіті налічувалось 126 сіл з 66,2 тис. жителями З кінця XVIII ст. провідною галуззю економіки було землеробство. Великі землевласники починають розорювати величезні площі цілинного степу. Вироб¬ництво товарного зерна (головним чином пшениці), яке мало збут всередині країни, а також йшло на експорт, штовхало поміщиків відводити величезні площі землі під пшеницю. Лише в Приморському та Краснянському маєтках поміщика Овсяннко Куднковоького (Дніпровський повіт) у 1857 році засіяно 9 тис. десятий землі, про¬дано 14 255 четвертей хліба. ПОПИТ європейського ринку на вовну спонукав місцевих поміщиків та колоніс¬тів з початку XIX ст. розводити овець, переважно тонкорунних. У Дніпровському повіті величезні отари належали поміщикам Рув'в та Вассалу; в Херсонському — овець налічувалось 560,6 тис. голів (1852 p.). З часом, наприкінці XIX ст., вівчар¬ство занепало. Продукти сільського господарства реалізувалися через численні ярмарки, що діяли на Херсонщині. Одним з таких став Каховський ярмарок, який у першій половині XIX ст. набув великого значення для розвитку внутрішньої торгівлі півдня України. В 1817 році, наприклад, на ярмарку в Каховці було продано това¬рів майже на 75 тис. крб.. З ярмарків, а також безпосередньо з поміщицьких маєт¬ків до Одеського, Миколаївського і Херсонського портів вивозилися хліб і вовна на експорт. Прагнучи одержати якомога більше товарного зерна, поміщики розширювали посівні площі за рахунок землекористування селян. Доведені до зубожіння, найбідніші селяни вели свої господарства дуже примітивно. Більшість з них не мала ніякого реманенту. Великим лихом була посуха, часті неврожаї. З 1799 по 1856 рік посухи в Херсонській губернії повторились 21 раз, тобто частіше одного разу за три роки. Отже, степ конав від спраги, селяни — з голоду. Змальовуючи картини тяж¬кого життя трудящих в цьому краї, Олесь Гончар у романі «Таврія» так описує ці безводні, «беззахисні таврійські степи»: «Репалась розпечена земля, лежала в та¬ких тріщинах, що коні виламували ноги на скаку. Трава, пригоряючи, скручува¬лась, влягалась над степом, мов повсть. З цілинних земель гарячі вітри вже розно¬сили по всій Таврії насіння найживучішої 8 ковилів — тирси. Здавалось, що з усієї степової рослинності лише вона, тирса, яка здавна взяла собі в спільники суховії, зможе перенести оцю люту спеку, вижити й продовжити себе в потомстві». Становище селян було тяжким. Навіть державні селяни, які вважались особисто вільними, були безправними, по відношенню до них місцеві власті — старости та вбирачі податків — чинили беззаконня. Так, у Каланчаку селян, які не сплатили по¬датку, прив'язували до дерева біля сільського правління. Особливо тяжким було становище кріпаків, які не мали будь-яких прав і зазнавали найжорстокішої експлуа¬тації з боку кріпосників. Безправних кріпаків поміщики продавали нарівні з гос¬подарським майном. У 1784 році селяни Бідозерки Херсонського повіту були про¬дані власником іншому поміщику разом з худобою та будівлями. Селяни Князе-Григорівки, Заводівки й Миколаївки Дніпровського повіту повинні були 4 дні на тиждень відробляти панщину. В Херсонській губернії на ревізьку душу припа¬дало в середньому по 3,25 десятини, але й цю площу селяни не могли обробити, бо не мали для того ні робочої худоби, ні реманенту. У 1856 році в Дніпровському по¬віті кріпаки на своїх ділянках зібрали 12 790 четвертей хліба, а лише для прохарчу¬вання потрібно було 17 782 та для майбутнього посіву — 8424 четверті. Навіть херсонський генерал-губернатор змушений був писати міністру фінансів про скрутне становище селян, які не мали змоги сплачувати податки: «...арештантські роти в Херсоні вже переповнені людьми, заарештованими за те, що вони неспроможні сплатити податки, а багато інших самі просять, щоб їх перепровадили туди ж, тому що вони не можуть сплатити все, що від них вимагається Низька продуктивність праці кріпаків не задовольняла зростаючих потреб поміщицьких господарств у робочій силі. Тому ще в дореформений період поміщики використовували працю наймитів. Це були переважно зубожілі селяни з північних губерній України, яких злидні гнали на заробітки. «Строковим» сільськогосподарським робітникам доводилося працювати від зорі до зорі за мізерну плату: наприкінці 40-х pp. XIX ст. вони за сезон (початок травня — середина листопада) одержували по 15—20 карбованців. В краї зростали нові міста й містечка. Так, напередодні реформи 1861 року в Олешках мешкало 6,5 тис, Бориславі — 6,6 тис, чоловік. Тут виникало чимало невеликих підприємств, головним чином для переробки сільськогосподарської сировини. В поміщицьких і майже в усіх казенних селах працювали вітряки й олійниці. У Голій Пристані в 1786 році працював цегельний завод. В Кінбурн-ських і Генічеських озерах видобувалась сіль. У першій половині XIX ст. в Бориславі, Олешках і Голій Пристані діяли невеликі суднобудівні верфі. Але основна промисловість вже з кінця XVIII ст. зосереджувалась у головному місті краю — Херсоні, де з 1779 року споруджувалися кораблі Чорноморського флоту. 1859 року тут діяли 53 фабрики і заводи1, зокрема, вовномийні, салотопні, тютюнові. Підприємці жорстоко експлуатували робітників. У зв'язку з надлишком робочих рук у вовномийному виробництві вони з року в рік зменшували і без того низьку заробітну плату робітників8. Не в кращих умовах перебували й робітники суднобудівної верфі, які заробляли в десять разів менше, ніж конторський службовець. Трудящі маси не мирилися 8 тяжким становищем. В пошуках кращої долі вони тікали від поміщицької експлуатації в інші місця. Так, кріпаки поміщика Бутурлина з села Гаянівки Дніпровського повіту в 1826 році поставили вимогу повернути їх на старе місце проживання. Селяни вчинили збройний опір каральному загону, викликаному поміщиком. Селянські заворушення відбулись також 1813 року в Збур'ївці Дніпровського повіту, 1833—у Понятівці, 1850—1851—у Олександрівці Херсонського повіту. В 1844 році кріпаки села Бузового Дніпровського повіту відмовились виконати розпорядження управителя й побили його. Під час Кримської війни (1853—1856 pp.), що велася царською Росією проти коаліції держав у складі Англії, Франції, Туреччини і Сардінського королівства за розширення і зміцнення позицій у районі Близького Сходу та Балкан, Херсонщина виявилась одним з найближчих тилів, де зосереджувалися військові резерви, склади боєприпасів. Через Херсон, Каховку, Берислав, Генічеськ та інші пункти проходили війська й ополченці на захист Севастополя. Жителі Олешок безвідмовно надавали воїнам засоби переправи й продовольство. У Херсоні, Берисдаві, Олешках, Чаплинці, Каховці розміщувались госпіталі для поранених солдатів. Війна ще більше погіршила економічне становище трудящих. У зв'язку з мобілізацією рекрутів та збільшенням податків селянські господарства розорювались. Це викликало посилення антикріпосницького руху. В 1856 році в селах Херсонщини поширився рух — похід у Таврію по волю. Селяни тікали від кріпосників, вірили чуткам, що царський уряд нібито закликає бажаючих переселитись у Крим, при цьому кріпаки стануть вільними. По своєму шляху селяни розганяли загони поліції і військові команди. На придушення руху прибули 4 каральні роти. Відбулося кілька кривавих сутичок. Неподалік від Борислава царські війська відкрили по селянах вогонь. Багатьох утікачів піддали екзекуції і повернули у поміщицьку неволю….

 

                                                                                                                        Дальше