Херсонская область .История региона 1 (продолжение)

     Медична допомога для переважної більшості населения краю була недоступ¬ною, Череа недоїдання, тяжкий незвичний клімат, невадовільві житлові умоии, відсутність будь-якого благоустрою населених пунктів широко розповсюджувалися епідемічні хвороби. У 1811—1812 pp. в Херсоні лютувала холера, що з невеликими інтервалами тривала до 1856 року; від час Кримської війни в місті спалахнула епідемія тифу. Незважаючи на це, Херсонщина мала вкрай недостатню мережу медичних закладів і дуже мало медичних кадрів. У 1857 році всю губернію, площа якої становила 63,2 тис. кв. верств (до неї входило 6 повітів) обслуговували 25 ліка¬рів, 12 фельдшерів та 15 аптекарів. У сільській місцевості Херсонського повіту в 1860 році пюашовав один лікар і не було жодної аптеки.
     Дуже повільно, долаючи великі перепони, розвивалися освіта і культура. Напе¬редодні реформи 1861 року в селах Херсонського повіту налічувалось всього кілька десятків шкіл, де навчалося 6—10 дітей здебільшого по псалтирях. У лівобереж¬ній частині краю за офіційними даними налічувалось 12 шкіл. У Херсоні перша чоловіча губернська гімназія відкрилась у 1815 році. 1858 року в усіх загально¬освітніх навчальних закладах Херсона навчалося всього 760 дітей.
Духовна культура населення Херсонщини формувалася під впливом місцевих традицій запорізьких козаків і традицій, що були занесені на Херсонщину напри¬кінці XVIII та у першій половині XIX ст. переселенцями з Київської, Чернігівської, Полтавської та російських губерній. Це яскраво простежується на прикладі звичаїв, обрядів, на мотивах народного декоративно-ужиткового мистецтва. За тра¬дицією тут відзначали новорічні свята з водінням «кози», щедруванням, повіванням, розписували стіни хат. В останній чверті XVIII ст.— на початку XIX ст. набув роз¬витку такий промисел як плетіння кошиків з соломи й верби.
Для фольклорних творів типові історичні, козацькі, чумацькі й наймитські пісні («Зажурився чумаченько», «Ой, на горі-горі», «Ой, стоїть явір над водою»). На Херсонщині у ЗО—40-х pp. XIX ст. записано думу про велике народне повстання проти польських гнобителів («Ой, чи добре пан Хмельницький починав»), у якій розповідається про визвольний рух у 1648 році.
Відомий український і російський письменник та етнограф О. С. Афанасьев (Чужбинський), описуючи свою подорож по Південній Україні наприкінці 50-х років XIX ст., приділив багато місця опису Херсонщини.
  В кінці XVIII та в першій половині XIX ст. Херсонщину відвідав ряд діячів культури. Наприкінці XVIII ст. у Херсоні побували художники Ф. Я. Алексеев та І. Г. Мюнц, які присвятили йому кілька своїх творів. У 1818—1819 pp.— поет Д. В. Давидов написав у Херсоні кілька віршів. Двічі цей край відвідав О. С. Пуш¬кін: у 1820 — проїздом з Криму до Кишинева та в 1824 — під час об'їзду районів, що потерпіли від сарани. 1846 року гістьми міста Херсона були В. Г. Бєлінський та актор М. G. Щепкін, який виступав у місцевому театрі. Після подорожі по Херсон¬щині І. К. Айвазовський створив картину «Комиші на р. Дніпрі біля м. Олешокк Нелегким були життя і побут поселенців. Степова цілина виявилась дуже важ¬кою для оранки, часті посухи, суховії, а з ними й неврожаї ставали постійними супутниками їхнього життя. Особливо дошкуляли безлісся, нестача води. Росій¬ський вчений-натураліст і мандрівник В. Ф. Зуєв, який відвідав Херсонщину на початку 80-х років XIX ст., писав, що переселенці «...повинні задовольнятися... комишем, палити ним, з нього ж будувати хати або рити землянки; котрі ж вирі¬шили жити в степу або при дорозі, де ні лісу, ні комишу не родить, ті задовольня¬ються курганами».
   В побуті трудящих мас Херсонщини XVIII — першої половини XIX ст. було багато характерного для побуту всіх східнослов'янських народів. Разом з тим в укладі життя населення степової України бачимо й своє, специфічне, оригінальне. Житла тут, як правило, будували з саману, вальків овальної форми, глино-солом'яної маси, рідше з каменю, бо основними будівельними матеріалами були глина, лоза, комиш. Найбідніші поселенці споруджували землянки без стелі, на сохах. Свого часу в таких житлах мешкали запорізькі козаки. Багатії споруджували будинки з цегли або каменю, вкривали їх черепицею чи залізом. Двори були зде¬більшого відкриті, що зумовлювалось переважанням зернового господарства (тік, клуня, комора у протипожежних цілях розташовувались окремо). Бідняки з госпо¬дарських будівель, як правило, мали один хлівець, який найчастіше розміщувався в глибині садиби. Двір обносився невисокою огорожею з глиносоломи або каменю. В поселеннях, розташованих поблизу очеретяних заростів, її виготовляли з очерету.
На Херсонщині побутували характерні гніздові поселення (паралельно про¬кладені вулиці з частими розривами-провулками, побудовані за урядовими проек¬тами). Це, як правило, села, де оселялися державні й поміщицькі селяни. Але там, де народна колонізація випередила урядову й поміщицьку, існували поселення без спеціального плану.
Основною їжею більшості населення був хліб, його порівнювали з сонцем, називали святим. Говорили: «хліб — усьому голова». Біднякам хліба й кукурудзи із зібраного ними врожаю ледве вистачало на 6—8 місяців. Тому випікали його із суміші різного борошна — ячмінного, просяного та висівок. Навіть у середняць¬ких господарствах пшеничний і житній хліб споживали не весь рік. Яйця, масло, птиця йшли на продаж, щоб сплатити податки й придбати найнеобхідніші знаряддя та хатнє начиння. Селяни вирощували солодкий перець, який засолювали на зиму. У прибережних селах сушили й в'ялили на сонці рибу, також солили її.
В елементах одягу населення Херсонщини спостерігалося сполучення україн¬ського, російського, а також міського одягу, вплив якого тут був більш інтен¬сивним, ніж в інших районах. Жінки носили сорочку з чотирикутним викотом для шиї, керсетку з тим же викотом, сарафан, прямовисні свити й пальто. Чоловічий костюм являв собою сполучення елементів традиційного селянського костюма з місь¬ким. Поширеними були прямовисні свити, кожушки, пальта, косоворотки, жилетки, картузи.
Як і по всій Росії, внаслідок реформи 1861 року на Херсонщині більшість землі залишилася у поміщиків. За встановленими розмірами душових наділів поміщицькі селяни Дніпровського й Мелітопольського повітів одержали по 6,5 десятини, а Херсонського — по 5,5 десятини на ревізьку душу. Фактично селяни одержали менше тієї кількості, якою користувалися до реформи. Якщо до 1861 року кріпаки Дніпровського повіту мали 38 360 десятин, то після реформи їх наділи становили 27 938 десятин. До того ж поміщики виділяли селянам гірші землі. За одержані наділи вони протягом 49 років вносили викупні платежі. Так,рселяни Олексіївки Дніпровського повіту повинні були внести до казни 9032 крб. 80 коп.— по 60 крб. за десятину., що значно перевищувало ринкову ціну землі. Крім того, вони щорічно сплачували державі волосні й мирські та інші податки, вносили викуп за наділи, одержані від поміщиків. Причому, до оформлення викупу вони вважалися тимча¬совозобов'язаними і мусили виконувати різні повинності на користь пана.
Як і по всій країні, на Херсонщині почалися заворушення. Селяни вимагали беявикупної землі і волі. Колишні кріпаки Осокорівки, Нововоронцовки, Гирл і Фирсівки Херсонського повіту на початку 1863 року виявили «відкриту непокору», но бажаючи одержувати землю на кабальних умовах. У Дніпровському й Меліто¬польському повітах у 1862-1863 pp. відбулися виступи селян Заводівки, КнязеГригорівни, Бабина, Ушкалки, Карай-Дубини, Нижнього і Верхнього Рогачиків. Селяни заявили: «ця воля для нас гірше за неволю». Колишні кріпаки Княае-Григорівкн і Верхнього Рогачика підпалили скирти панського вівса й сіна, а також вівчарню. Та селянський рух царизм придушував за допомогою військової сили1.
Державні селяни, на яких згодом були поширені всі основні засади реформи 1861 року, виявились у дещо кращому становищі, ніж кріпаки. їх земельні наділи становили пересічно від 6,7 до 9,7 десятини на ревізьку душу. За земельні наділи, одержані в особисте користування, державні селяни вносили в казну щорічний пла¬тіж — державний оброчний податок. Причому розміри цього податку збільшува¬лися «особливим додатковим збором» до 15 проц. Щоб забезпечити своєчасну сплату цього податку закон зберігав общинну форму землекористування, яка передбачала кругову поруку за його сплату. Викупні ціни перевищували ринкову ціну землі. У Дніпровському повіті сума викупу за десятину була більшою в 2,3 раза, в Херсонському — в 1,6 раза.
Приватновласницька земля належала головним чином поміщикам. Так, у 1904 році селянам Херсонського повіту (79 проц. населення) належало 18,5 проц. приватновласницьких земель, дворянам (0,22 проц. населення) — 40,2 проц. землі2. В. І. Ленін, характеризуючи поміщицьке землеволодіння, писав: «В Таврійській губ. Фальц-Фейн має 200 000 дес., Мордвінов — 80 000 дес, дві особи — по 60 тис. дес. »s.
Після реформи у поміщицьких господарствах все ширше впроваджувались різні машини й удосконалені знаряддя праці. Але дрібні селянські господарства й далі користувалися примітивними знаряддями, яких теж не вистачало. Низький рівень агротехніки, особливо на землях селян, хижацьке використання землі поміщиками й орендарями призводили до того, що середня врожайність зернових у Херсонському повіті 8а 18 років (з 1887 по 1904) становила всього 34,3 пуда з десятини.
З часом херсонські степи стали «золотим дном», хлібним краем. В останній чверті XIX ст. Херсонська губернія посідала перше місце серед губерній Новоросії по освоєнню земель. В господарствах поміщиків було розорано пересічно 78,2, у селян — 79,2 проц. Навіть казенні землі освоено на 70,7 проц... У 1913 році в Херсонському повіті було засіяно землі на 37,4 тис. десятин більше, ніж у 1912 році.
В другій половині XIX та на початку XX ст. посилився процес розшарування селянства на куркулів та сільських пролетарів. Аналізуючи питання розшаруван¬ня селянства, В. І. Ленін наводить такий приклад: у Дніпровському повіті 40 проц. бідніших дворів мали 56 тис. десятин надільної землі, а користувалися лише 45 тис. десятин, в той час як заможна група (18 проц. дворів) мала 62 тис. десятин наділь¬ної землі, а користувалася 167 тис. десятин..
Орендовані у поміщиків великі земельні площі куркулі здавали середнякам та біднякам невеликими клаптиками на кабальних умовах.
Маючи гостру потребу в грошах, необхідних для сплати викупних платежів, численних податків, оренди землі, селяни змушені були продавати не тільки над¬лишки, а й необхідні їм самим продукти своєї праці. І все ж грошей не вистачало. У тому ж Дніпровському повіті тільки 29,5 проц. селян мали можливість оренду¬вати землю за гроші, решта — 70,5 проц., не маючи коштів, брала її на важких
умовах скіпщини або здольщини. Селяни розорялися. Так, за несплату селянами  Маслового Кута Каховської волості 650 крб. недоїмок у 1865 році було продано їхню худобу.. Газета «Русские ведомости» за 1886 рік (№ 42) опублікувала повідом¬лення про те, що в селян села Британія Дніпровського повіту відібрано за недо¬їмки 250 десятин землі.
На південь України — в район промислового зернового господарства — щорічно приходили десятки тисяч наймитів і з інших районів країни.
        У 80—90-хроках XIXст. деякі міста й містечка Херсонщини, такі як Берислав, Генічеськ, Херсон, стали досить великими робітничими ринками. Капіталізовані поміщицькі, куркульські та фермерські колоністські господарства широко викорис¬товували найману працю. Одним з найбільших робітничих ринків була Каховка, куди у 80-х роках минулого століття приходило до 40 тис. робітників, які здебіль¬шого прибували сюди партіями по 10—50 чоловік. Тут куркулі й управителі помі¬щицьких економій наймали на строк наймитів. Охоче брали тих, у кого не лишилось у торбі навіть шматка хліба; відставних солдатів наймати не хотіли, бо вони «бунту¬вали робітників» в економіях.
Чекати наймачів доводилось на ярмарках, у непристосованих бараках, а час¬то — просто неба. В таких умовах «порядок і спокій» підтримувався військовою силою: в 1881 році на ярмарку в Каховці постійно перебували 50 козаків і посиле¬ний загін поліції; у наступному році — 76 козаків з трьома офіцерами. Незважаючи на це, на ярмарках відбувалися заворушення наймитів. Так, у 1898 році на херсон¬ському ярмарку робітники побили поміщика за те, що той не доплатив грошей ро¬бітничій артілі: лише втручання поліції врятувало цього наймача4.
Становище заробітчан було тяжким. Тривалість робочого дня залежала від сваволі хазяїна, праця сільськогосподарських робітників оцінювалась мізерно. В 1904 році, наприклад, чоловік одержував у середньому за місяць 9,67 крб., жінка — 5,63, а підліток — 3,54 крб. Приміщення для наймитів навіть у великих економіях були зовсім непридатними-для мешкання. Земські лікарі, обстежуючи умови сільськогосподарських робітників, приходили до висновку, що «поряд з іде¬ально чистими приміщеннями для економічних тварин, приміщення для робітників економій є зразком антигігієнічної  неохайності»".
   Наймитам доводилося споживати найдешевші малоякісні страви. Наймачі більше турбувались не про якість їжі, а про те, щоб робітники менше її з'їдали. Найпоширенішим був кандьор — оуп з пшоном. Вживаними стравами були також затірка, мамалиґа, борщ, галушки, пшоняна, ячна або кукурудзяна каші, як пра¬вило, не заправлені жиром. Галушки звичайно готувались з несіяного ячного бо¬рошна, з них стирчали остюки, тому наймити називали їх «небритими». Тільки у святкові дні заробітчанам у незначній кількості давали на обід м'ясо й молоко. Звичайно, така їжа не могла задовольнити робітника при постійній тяжкій роботі.
Одяг наймитів, особливо робочий, виготовлявся переважно з домотканих тка¬нин, адже він був дешевшим. Заробітчани носили звичайне селянське взуття, але часто, не маючи його, наймалися на літній сезон босоніж Жінки-наймичкн
носили одяг і взуття обережно, взуття одягали ТІЛЬКИ в дуже холодні дві та на свята.. Ленінська газета «Искра» в 1903 році повідомляла, що в маєтку княая Трубецького у селі Козацькому під час вби¬рання винограду наймитам одягали намордники, щоб вони не могли його їсти.!!!!!. Земська хроніка роз¬повідала про умови життя наймитів у Херсонському повіті: «Увесь робочий сезон їжа, головним чином пісна, просто „болтушка", для характеристики бор¬щів і супів... робітники до назви „болтушка додають ще „собача".
Інтенсивний розвиток товарного зернового гос¬подарства вимагав більш широкого застосування машин та інших землеробських знарядь. Тому на території краю виникають підприємства сільсько¬господарського машинобудування. В Дніпровсько¬му повіті ще в 1887 році виник Каховський завод сільськогосподарських знарядь підприємця Гуревича, на якому 1905 року працюва¬ло близько 400 робітників, у Бериславі — завод Іванушкіна.
У післяреформений період у краї все більше розвивалась промисловість. Про¬відною її галуззю була переробка сільськогосподарської сировини. В 1904 році в Херсонському повіті (без міст) діяло 3885 переважно дрібних підприємств, у т. ч. 1705 вітряків, 52 кінні і 15 водяних млинів, на яких працювало 6375 робітників. Отже, на одне підприємство пересічно припадало менше двох робітників. Най¬більші підприємства краю, як і раніш, знаходились у Херсоні: Херсонська судно¬будівна верф, кілька лісопильних заводів, парові млини, тютюнова фабрика Лер-мана, друкарні тощо4. Але фабрично-заводська промисловість була ще слабо роз¬винута.
Наприкінці XIX та на початку XX ст. Херсонська губернія стала одним з ве¬ликих центрів кустарної й ремісницької промисловості на півдні України. Голов¬ними галузями її були харчова, швейна, обробка волокна.
В економічному житті краю чимале значення мала торгівля. Через порти Херсон, Генічеськ, Хорли, Скадовськ на початку XX ст. експортувалося за кордон понад 65 млн. пудів хліба в сезон. До портів тяжіла значна територія півдня Укра¬їни. Тому 1876|року від залізниці Лозова—Севастополь прокладено лінію на Гені¬чеськ, що дало змогу збільшити приток зернового хліба у Генічеський порт; в 1907 році залізниця з'єднала Херсон з Миколаєвом.
Капіталісти нещадно експлуатували робітників. Робочий день тривав 10—12 го¬дин. Заробітна плата була низькою. Так, на тютюновій фабриці Лермана вона ста¬новила 8—9 крб. на місяць. Капіталісти широко експлуатували дитячу працю: 1905 року на заводі сільськогосподарських машин працювало близько 100 дітей 12-річного віку5. Тяжкою була праця на солепромислах. У Прогноях (нині Герой¬ське) люди від світанку до присмерку працювали по коліно в ропі під палючим сонцем. Робітники вантажили сіль 16-пудовими тачками, одержуючи за день тяж¬кої роботи 50 копійок.
Велике значення для розгортання визвольної боротьби трудящих мас мала діяльність революційних організацій. На початку 70-х років у Херсоні виник народницький гурток чайковців, який вів пропаганду серед селян повіту, молоді.
       В період революції 1905—1907 pp. боротьбу трудящих очолила Херсонська партійна організація, що остаточно оформилась як більшовицька після III з'їзду РСДРП*, а також організації і групи Цюрупинська, Геніеська, Каховки тощо. Більшовики розповсюджували революційну літературу, організовували страйки, проводили мітинги й демонстрації. В першій половині 1905 року відбулися страйки робітників губернського центру та Каховки; 20 червня стався збройний виступ солдатів Херсонського дисциплінарного батальйону; виступили студенти середніх навчальних закладів. Восени 1905 року революційний рух посиливси. У період революційного піднесення більшовики Херсона вели легальну роботу серед трудя¬щих. На мітингу у Народному будинку вони пропагували ленінську ідею гегемонії пролетаріату в революції, закликаючи робітників до організованої політичної боротьби1. У Херсоні виникли численні профспілки робітників та службовців.
        Особливо масового характеру набув селянський рух восени 1905 року. Заворушеннями були охоплені Херсонський, Дніпровський і Мелітопольський повіти. Під час виступів повсталі громили .поміщицькі маєтки. До місцевих селян приєдна¬лися прийшлі сільськогосподарські робітники. В ході революційної боротьби яс¬краво виявилися клабові протиріччя та прагнення різних груп селянства. Тому восени 1905 року трудове селянство Херсонщини громило й палило водночас і поміщицькі маєтки, і куркульські хутори.
У зв'язку з наростанням революційного руху 17 грудня на військовому стано¬вищі було оголошено Херсонський, а 21 грудня — Дніпровський повіти. Для придушенна селянського руху прибули каральні загони, які жорстоко розправлялись з «бунтівниками». Повсюдно провадились масові арешти.
В умовах жорстокої реакції революція відступала з боями. Незважаючи на терор, пролетарі Херсона не припинили страйкової боротьби. 1907 року в місті страйкували робітники доків, друкарні, деяких інших підприємств. Організації РСДРП у Генічеську, Хорлах та Верхньому Рогачику продовжували свою діяль¬ність і в 1906 році. Так, наприкінці травня Генічеська організація випустила укра¬їнською мовою прокламацію «Люди добрі!», що закликала селян до боротьби з царизмом3. Незважаючи на жорстокість дій каральних загонів, протягом 1906—1907 pp. селянський рух не припинявся. Селянські заворушення відбу¬лись у Верхньому Рогачику й Великій Лепетисі Мелітопольського повіту, в Ар¬хангельському Херсонського повіту, в Олешках та деяких інших пунктах Дніп¬ровського повіту. Але наприкінці 1907 року селянський рух, як і повсюдно, придушено силою зброї.
Щоб уникнути нової революції і водночас створити для себе соціальну опору в особі куркульства, царський уряд запровадив столипінську аграрну реформу. Спрямована на ліквідацію общинного землеволодіння в країні, вона не тільки не знищила класових суперечностей на селі, а ще більше поглибила їх. Куркулі охоче йшли на виділ, бо виходячи з общини, вони відбирали собі кращі ділянки. Навпаки, бідняки, виділившись з общини, були приречені на розорення і кінець кінцем про¬давали свої наділи. Внаслідок здійснення столипінської аграрної реформи за період з 1907 по 1913 рік у Херсонському повіті на хутори вийшли і закріпили за собою відруби 33 259 господарств, які одержали близько 240 тис. десятин землі, що становило понад 37 проц. всієї надільної площі повіту8. Водночас на кінець 1912 року тут було понад 6 тис. безземельних сімей, що становило близько 9 проц. господарств повіту4. В зв'язку з цим більшовицька газета «Правда» повідомляла про тяжкий економічний стан селянства Херсонщини: «Херсон. Всього в приміських хуторах голодує 553 чоя., в тому числі 36 дітей. Жителям Музикиних і Зелених хуторів за відсутністю коштів міське управління відмовило в допомозі. Населення бідує»
Післяреформений період позначився на Херсонщині швидким зростанням насе¬лення, головним чином за рахунок припливу ззовні. За переписом 1897 року, насе¬лення Дніпровського повіту становило 212,7 тис, Херсонського — 587,8 тис. чоловік. Це втричі більше, ніж напередодні реформи 1861 року.
            Умови праці й життя робітників були тяжкими. У Херсонському порту на руч¬ному перевантаженні зерна були зайняті жінки. Вони працювали по 12—14 годив у день, одержуючи за це 40—60 коп. Частину свого заробітку вантажники мусили віддавати підрядчику. Жили портовики в халупах на брудних околицях міста, а сезонні робітники не завжди мали дах над головою.
Херсонські соціал-демократи посилювали свій вплив серед робітників. Після розгрому в 1907 році Херсонської організації РСДРП в місті вела роботу партійна група4. В роки нового революційного піднесення робітничий рух розвивався пере¬важно на великих підприємствах краю, в містах, де працювали партійні групи — в Херсоні й Каховці. Найбільш відчутним революційний настрій був у робітників Херсонського заводу сільськогосподарських машин, верфі Вадона та Каховського заводу сільськогосподарських машин. Організована В. і. Леніним нелегальна біль¬шовицька «Рабочая газета» на початку 1911 року повідомляла, що протягом 1910 року на Херсонському заводі сільськогосподарських машин відбулося кілька страйків. Наприкінці кореспонденції автор її писав: «...бажано, щоб наш зв'язок з партією був більш міцним»5. Робітники Херсона надавали матеріальну підтримку газеті «Правда»6. В свою чергу центральний орган партії публікував кореспонденції про революційний рух у Херсоні. Так, в 1912 році «Правда» вмістила повідомлення про страйки на Херсонському заводі сільськогосподарських машин..
Значного піднесення революційний рух на Херсонщині досяг напередодні першої світової війни. У листопаді 1913 року відбувся страйк робітників верфі Вадона, які вимагали поліпшення умов праці.. У червні в Каховці відбувся страйк робітників місцевого заводу сільськогосподарських машин. Хвиля страйкового руху, що почалася з першотравневих виступів у 1913 році, не припинялася до по¬чатку першої світової ВІЙНИ. В першій половині 1914 року відбулися політичні страйки робітників верфі Вадона і херсонського заводу сільськогосподарських машин. Страйками були відзначені дні 9 Січня і 1 Травня.
Царський уряд не дбав про охорону здоров'я трудящих, внаслідок чого вони не одержували майже ніякої медичної допомоги. У 1903 році в Дніпровському повіті діяло тільки 10 лікувальних закладів на 157 ліжок, один лікар обслугову¬вав 21 105 чоловік населення, а в Херсонському повіті 1905 року діяло всього 22 лікарські пункти; населення повіту, що становило понад 500 тис. чоловік, обслу¬говували 21 лікар і 83 фельдшери та акушерки..
        Незважаючи на те, що кінець XIX — початок XX ст. відзначилися на Херсон¬щині певними кроками в розвитку промисловості, яка потребувала грамотних пра¬цівників, царські власті не турбувалися про розвиток народної освіти. Тут не було жодного вищого навчального закладу, а п'ять середніх спеціальних шкіл містилися дише в губернському центрі. В гімназіях дітей простого люду навчалося мало. Навіть у 2—3-класних школах не всі діти шкільного віку могли навчатися. Так, напередодні першої світової війни, у 1913/14 навчальному році, 32 проц. дітей Херсонського повіту у віці від 8  до 11 років були позбавлені можливості вчитися. За переписом 1897 року письменність населення Дніпровського повіту становила всьою 20 процентів1.
Сільськогосподарський характер економіки краю вимагав звертати увагу на під¬готовку спеціалістів-зоотехніків та агрономів. Таке завдання і виконувало Херсон¬ське земське сільськогосподарське училище, засноване 1874 року. Крім того, тут розроблялися можливості впровадження високоврожайних і посухостійких сортів польових культур, вивчалися методи розвитку племінного тваринництва. В училищі працювали український вчений, агроном О. О. Ізмаїльський (1851—1914) та один із засновників радянської зоотехнічної науки, згодом дійсний член   ВАСГНІЛ   Ю. Ф. Лискун (1873—1958). Дослідницьким осередком стада Асканія-Нова, що ви¬никла 1874 року в низовинному степу, спочатку як зоопарк, аз 1887 року і великий ботанічний парк, де на площі 28 га закладено дендропарк. Тут висадили різні види дерев і кущів з багатьох країн і континентів. У справу акліматизації і гібридизації диких тварин і птахів великий внесок зробив учений біолог-тваринник 1. І. Іванов. Він створив 1910 року зоотехнічну станцію, на якій вперше одержав гібриди свій¬ських і диких тварин.
Повільно йшов розвиток культурно-освітніх установ. Однією з перших бібліо¬тек на території краю була Херсонська громадська бібліотека, заснована 1872 року. Через 13 років відкрилася Бериславська міська громадська бібліотека, яка, що¬правда, ледве животіла. Що ж до сільської місцевості, то в 1913 році на території Херсонського повіту існувало лише 6 Народних бібліотек-читалень. На території лівобережної частини краю, за даними 1908 року, невеликі бібліотеки існували в 10 населених пунктах, у т. ч. в Генічеську, Каховці, Голій Пристані, Олешках.
З Херсонщиною пов'язані життя й діяльність багатьох українських і росій¬ських діячів культури. У 1891 році О. М. Горький пішки пройшов територію Херсонщини. Це дало йому матеріал для написання оповідань «Помста», «Мій супут¬ник», «Оповідання про любов без відповіді». З другої половини XIX ст. в губерн¬ському центрі існувало «Херсонське товариство любителів образотворчих мистецтв», яке періодично організовувало виставки, де експонувалися картини художників І. К. Айвазовського, М. Л. Скадовського (народився в с. Білозерці 1846 року), що був одним з ініціаторів створення «Товариства південно-російських художни¬ків». Степи й люди Херсонщини знайшли відображення і в творчості члена цього товариства М. Д. Кузнецова (народився в с. Степанівці Мелітопольського повіту 1850 року). Його пензлю належить картина «На заробітки» (1882 рік). Член това¬риства, академік Петербурзької Академії Мистецтв Г. О. Ладиженський (1853— 1916) створив картини «Отари в степу», «Шлях у херсонських степах», І. Похитонов — «Отара на тирлі», а П. Г. Волокидів (1877—1936) у 1914 році створив картину «Херсонська пристань». Навесні 1902 року в с. Золотій Балці Херсонського повіту були на етюдах художники М. Б. Греков, І. І. Бродський та С. Ф. Колесников…...